Як Бог зцілив йому очі

Ми приїхали 8 грудня 1999 року й думали, як нам ставати на ноги. Позичили 500 доларів і купили машину, «Тойоту». Тато пішов на аукціон, перший його аукціон, він і не знав, що воно таке, і зразу виграв ту машину. Вона була на ходу, трохи вдарене крило. Але вона була дуже надійна: ми її потім продали, і її не могли добити. Вона була благословенна, тато біля апартментів її затирав, шарував, красив. Балончиком. А що було робити? Щоб йти в боді-шап, треба було платити гроші.

З велфера нам давали 640 доларів. Апартмент коштував 530. Що нам лишалось? 110 доларів. А треба було заплатити за світло, за телефон і ще мати на бензин. Як жити? Я продавала практично всі фудстемпи: йшла з людиною в магазин, вона собі набирала їжу, я платила фудстемпами, а вона мені давала кеш. Так і вчилася, як тут виживати.

Роботи ніде не можна було знайти. Потім сусіди, що жили над нами, взяли тата на роботу, на стройку. Він працював у Сіетлі: кидали стакко на якийсь готель. Тато був наверху, на четвертому чи шостому поверсі, а знизу по рукаву під тиском подавали розчин. І там розривається ця труба, і все тата забризкує, все лице. Він кричить, але його ніхто не чує, бо шум. Вапно, бетон, усе в очі. Це був його третій день на роботі.

Якийсь чоловік почав свистати, кричати, щоб унизу зупинили. Тата звели вниз, промили лице й повезли в емердженсі. Хазяїн сказав: усе, що треба, я все оплачу. Він нічого не оплатив. В емердженсі щось мили-мили, накапали, дали знеболююче, і він привіз тата додому. У нас тоді не було телефонів, і я чекаю, вже пізня ніч, я не знаю, де чоловік, що робиться. І от приводить мені незнайомий чоловік тата, очі перев'язані, нічого не бачить, завів у хату, ляпнув дверима й поїхав. Я питаюся тата, що сталося, а в нього така біль, що він говорити не може. Цілу ніч він не спав, і я не спала.

Вранці я дзвоню до знайомої й кажу: поможи нам, треба апойтмент до лікаря, я не знаю, куди йти. А той швидкий хазяїн сказав казати, що це сталося вдома, що він ремонтував машину й це йому з мотора повиїдало очі. Вона мені каже: «Я не можу бути тобі за переводчика. Це неправда, і я не можу неправду переводити. Шукай когось другого». І вона знайшла нам переводчика з бюро.

Лікар подивився й каже: йому випалило очі, він буде сліпий. Ви не можете уявити, що робилося в моїй душі. Я думаю: як? Чоловікові 35 років. Як він буде сліпий? Понадавали якихось каплів, прийдете завтра.

На другий день нашого лікаря не було, і нас прийняла російська лікарка. Вона каже: я зараз закапаю йому очі, обезболю і буду пінцетом усе витягати й вичищати. І витягала з очей таке, як перець горошок, чорне, і це бетон. Складала купкою; шкода, не було телефона сфоткати, щоб це було як історія. І каже: всю ту медицину, що вам дали, викиньте, бо від неї він стане залежним. Виписала друге й подзвонила до спеціаліста.

Спеціаліст закапав очі: там, де попечено, воно буде зелене, а де не попечено, біле. Закапує, і в очах ні одної білої капельки немає. Все зелене. Я кажу: лікарю, що буде? Каже: я не знаю. Зробив ще одну чистку, закапав знову й сказав: якщо він хоч чуть-чуть буде бачити, значить, не весь зір втрачений. А тато нічого не бачив. Просто нічого. Знаєте, як мені було, коли діти водили його в туалет… І потім тато каже: я чуть-чуть бачу, як розмитий силует. А лікар: готуйтеся до пересадки зрачків.

До нас приїхав з нашої церкви Юра, просто відвідати нас. Поговорили ми, він помолився й каже: «Люба, не переживай, скоро буде здоров'я». І я це прийняла вірою. Лікар мені казав, що він буде сліпий, а я того не приймала. Просто не приймала.

Ми ходили через день до спеціаліста: він забирав лінзи й закладав туди мазі. Десь через тиждень тато каже: я вже трошки бачу. Тоді лікар назначив апойтмент у Сіетлі, щоб подивився професор. Професор подивився й сказав: треба робити срочну операцію, пересадку зрачків, бо в очах інфекція, і тато може осліпнути повністю. Ми сказали: добре, подумаємо, і якщо вирішимо, дамо знати.

Біля тьоті Нюсі жила старенька жіночка, через яку було пророцтво. Ми передали їй, не казали навіть, яка в нас потреба. Відповідь була така: операцію не робити, Бог зцілить. Тато не пішов на операцію. І зажили йому очі: на одному оці стало 100% зору, а на другому, десь 80%. Він став бачити краще, як до того. Тато ніколи не одівав ніяких окулярів, у нього був перфектний зір.

Десь до пів року тато не міг виходити на сонце без окулярів, навіть у хаті одівав окуляри, такі чутливі були очі, бо попечені. Процедура була така: капельки; тато вже сам собі міг закладати лінзу й закладав крем, як вазелінка, щоб змащувало око, бо як попечено, воно стає рапаве, а як заживає, треба постійно змащувати. Десь до року все встановилося.

Через пів року він уже пішов працювати. Виробив пів року на роботі, і йому не заплатили ні копійки за те, що він відробив. Я ще недавно викидала татові папери: там був увесь його графік, скільки днів і годин він відробив. Мені було дуже боляче. Я просто поблагословила ту людину. Розумієте, пів року, сім'я, двоє дітей, і він знав, що чоловік пережив такий аксидент.

А тато мав віру. Я часом дивувалася. П'ятниця, субота, йому треба щось коло хати робити, а передають дощ. Тато молиться: «Господи, дай погоду на п'ятницю-суботу, мені так треба поробити». Гоп, і погода помінялася. Їздимо, паркінг фул, немає парковки ніде. Тато піднімає руки: «Боже, дай нам парковку. Дякую Тобі. Амінь». Тут машина виїжджає. І це було не один раз. Просто таке просте, таке доступне. Діти вчилися тої віри. Це не було щось наіграно, це було щиро від серця.

Дивлюся часом на знаменитостей, на багатих людей, а потім прохожу по своєму житті й думаю: «Господи, дякую Тобі за своє життя, за свою долю, за те, що я знаю Тебе». Хто знає Бога, той насправді розуміє життя. І ще одне скажу: якщо є моменти, проводьте з людьми час, використовуйте той час. Щоб потім не жаліти.